Тема: Німецька класична філософія Німецька класична філософія є значним і вагомим етапом…
- User
Тема: Німецька класична філософія
Німецька класична філософія є значним і вагомим етапом розвитку історії філософії. Вона представлена сукупністю філософських концепцій Німеччини майже за 100 (18-19 століття) років такими мислителями як І. Кант, Іоган Готліб Фіхте, Ф.В. Шеллінг, Г. Гегель, Л. Феєрбах. Кожний з цих філософів є настільки своєрідним та оригінальним, що виникає питання – чи можна говорити про німецьку філософію як про цілісне утворення. Проте є ряд суттєвих рис та принципів, що є спільними для всього цього стану розвитку філософської думки. По-перше, усіх представників німецької класичної філософії об’єднує розуміння ролі філософії в історії людства і в розвитку світової культури. Вони вважали, що філософія покликана критично самопізнати людську життєдіяльність. Філософія будує себе як наука гуманістичної спрямованості. По-друге, філософії надали вигляду широко розробленої та диференційованої спеціальної системи дисциплін, ідей, понять та категорій. По-третє, німецька класична філософія розробила цілісну діалектичну концепцію розвитку. По-четверте, вона виробила певні принципи підходу до проблеми історичного розвитку, запропонувавши досліджувати його науково-теоретичними засобами і виділивши деякі його загальні закономірності. По-п’яте, розглядаючи проблеми людини, німецька класична філософія концентрує увагу навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей. Основні проблеми: проблеми науковості філософії, онтології, гносеології, філософії антропології, філософії історії, філософії права, філософії релігії, етики, естетики і т.д. Класичною німецьку філософію називають тому, що на цьому етапі своєї історії світова філософія піднеслась до самосвідомості, поставивши питання про основи та умови свого власного існування та розвитку, виділивши в якості початкових (вихідних) категорій полярні діалектичні протилежності: мислення і буття.
- І Кант- родоначальник німецької класичної філософії. Родоначальником німецької класичної філософії вважається І.Кант (1724 – 1804). В його творчості виділяють 2 періоди: докритичний (до 70-х рр. XVIII ст.) та критичний. Для першого властиве захоплення природничими науками, натурфілософською проблематикою. Його праця “Всезагальна природнича теорія і теорія неба” характеризується матеріалізмом. Ще одна проблема, що хвилювала І. Канта в той час: самотні ми, люди, у Всесвіті, чи ні. Із багатьох праць І. Канта особливо слід виділити три: “Критика чистого розуму” (1781 р.), “Критика практичного розуму” (1788 р.), “Критика здібності судження” (1790р.). Важливу роль має теорія пізнання І. Канта. В знанні він виділяє дві сторони: зміст і форму. Зміст визначається досвідом – дією зовнішнього світу на наші органи чуття. Форма знання не тільки не залежить від досвіду (вона дана від народження, тобто іманентно присутня у нашій свідомості), але й робить можливим сам досвід. Першими, початковими додосвідними
формами свідомості є дві чисті форми чуттєвого наочного уявлення (чуттєвого досвіду): простір і час. Все, що пізнає людина, вона пізнає “в формах простору і часу”, але самим “речам у собі” вони не притаманні. “Річ у собі” – це об’єктивна реальність, що протистоїть суб’єкту. Речі у собі, діючи на наші органи чуття, викликають відчуття, які не дають ніякого знання про речі як такі. Світ людини, вважає І. Кант, це предмети та явища (“світ речей для нас”), які упорядковуються людською свідомістю. Таким чином у Канта виникає два світи: перший – світ явищ, який існує в нашому досвіді у просторі та часі; і другий – світ речей у собі, який не досліджений для пізнання і перебуває поза простором і часом, за межами людської свідомості. Цей останній Кант визначає як трансцендентний світ. Далі І. Кант висуває концепцію трьох сходинок пізнання: чуттєвого споглядання, розсудку та розуму. Від почуттів процес пізнання переходить до розсудку, від нього – до розуму. Розсудок має справу тільки з даними, що базуються на досвіді. Самі по собі явища ще не дають знань, а являють собою підготовчий матеріал. Щоб з цього матеріалу отримати знання, його необхідно осмислити. Це можна зробити за допомогою понять, які дає розсудок, що переходить за свої межі тобто за межі досвіду, – це вже розум. Розум діалектичний (протирічний): його висновки не підкріплені досвідом, ілюзорні. Але саме розум виконує вищу регулятивну функцію по відношенню до всіх пізнавальних здібностей людини. Транцендентні ідеї розуму (ідея Бога, безсмертної душі і свободи) хоч і не доводяться, повинні бути прийняті на віру. Це моральна віра, яка складає основу людської моральності. Особливості теоретико-пізнавальної позиції І.Канта (теорії пізнання) показано на схемах:
Без дії матеріального світу на органи чуттів людини неможливе не лише чуттєве споглядання, а й надання смислу останньому в категоріях розсудка (схема 1). Зміст науки як сфери досвіду визначається синтезом діяльності розсудка і чуттєвого споглядання. При цьому з’ясовується пріоритетна роль категорій мислення в пізнавальній активності із створення Речі в собі, як матеріальний світ
Чуттєве споглядання у формах простору і часу
Розсудок – розуміння сприйнятого в категоріях причинності та ін.
Досвід – сфера наукового знання Розсудок
Чуттєве споглядання
Речі в собі
науки, а також те, що речі в собі не мають відношення до детермінації вірогідності знань. Етика. Моральну свідомість І. Кант називає практичним розумом. Практичний розум сильніший теоретичного. Він має першість по відношеню до останнього – це означає, що у важливих життєвих ситуаціях людина повинна довірятися не відстороненим доказам розсудка, а безпосередньо моральному почуттю – обов’язку. Веління обов’язку – безумовний закон моралі. Моральність вище будь-яких обставин життя. Основу етичних поглядів І. Канта складає поняття «категоричний імператив», відповідно до якого: основою поведінки людини повинно бути відчуття обов’язку, яке максимально може звільнити людину від неприємних випадковостей. Етика філософа знаходить своє відображення у таких його висловах: «Чини так, щоб максима твого вчинку в будь-який момент могла вважатися принципом загального законодавства» та «Чини так, щоб людство – як у твоїй особі, так і в особі кожного іншого - у будь-який момент було для тебе разом з тим і метою, але ніяк не просто засобом». Естетика. Третьою частиною кантівської філософії є естетика – вчення про суть і призначення мистецтва. Мистецтво знищує розрив між світом явищ і світом речей в собі, тобто світом природи і світом свободи. Істина і добро знаходять одне одного в красі. “Красою врятується світ” – так виражає кантівську думку Ф. М. Достоєвський. 2. Абсолютний ідеалізм Г. Гегеля. Вчення Гегеля є вищим досягненням німецької класичної філософії, він автор грандіозної системи Абсолютного ідеалізму. Все дійсне, за Гегелем, розумне і пізнається засобами логіки, тобто пізнається в поняттях філософської системи. Філософська система Гегеля складається з трьох частин: 1) логіки; 2) філософії природи; 3) філософії духу. Логіка розуміється Гегелем зовсім по іншому, ніж вона трактувалася протягом всього часу існування даної науки. За Гегелем, суб’єктивній логіці (вченню про людське мислення) повинна передувати логіка об’єктивна – вчення про діалектичний саморозвиток Абсолютної ідеї (світового Духу, Бога). Природа в системі Гегеля є тільки “інобуття” “Абсолютної ідеї” (тим самим філософ-ідеаліст розділяє релігійний погляд на матеріальний світ, як творення Бога). Як “середня ланка” системи, природа опосередковує зв’язок між Богом і людиною, людською історією та культурою. Філософія духу – це і є філософія культури. Гегель розрізняє три ступені в розвитку духу: 1) суб’єктивний дух – індивідуальна свідомість; 2) об’єктивний дух – дух в світовій історії і громадському суспільстві; 3) абсолютний дух – суспільні форми свідомості (мистецтво, релігія, філософія). Світовий розвиток, за Гегелем, є нічим іншим, як самопізнанням Абсолютної ідеї – від абстрактного буття до створених нею вищих
суб’єктивних форм (найбільш досконала з них філософія). Його найважливіші праці “Наука логіки”, “Феноменологія духу”, “Філософія історії”, “Філософія права” тощо. Найбільш цінним філософським досягненням Гегеля є діалектика, діалектичний метод. Гегель відкрив і довів, що протиріччя розуму – це не слабкість його (як вважав Кант), а ознака сили. Із протирічь “зітканий” весь світ. Гегель сформулював також основні принципи діалектики: принцип переходу кількісних змін у якісні і, навпаки, принцип тотожності протилежностей, принцип заперечення заперечення. 3. Антропологічний матеріалізм Л. Феєрбаха. Філософія Л.Феєрбаха виростає з двох основних джерел: 1) критики релігії (перш за все християнської) і 2) із критики філософського ідеалізму (в першу чергу ідеалізму Гегеля). Ці два джерела близькі один одному: ідеалізм Гегеля, як доводив Л. Феєрбах, це те ж християнство, але викладене філософською мовою. Л. Феєрбах – матеріаліст і атеїст. Всі питання релігії та ідеалізму можна розв'язати, якщо зрозуміти, що прообразом і гегелівської Абсолютної ідеї, і Бога релігій є зовсім реальний суб’єкт – людина, як родове поняття, тобто людство. Не Бог створив людину, а людина – силою своєї фантазії і здібності до абстрактного мислення – створила собі образ Бога, втіливши в ньому власні родові риси та характеристики. В людині немає дуалізму тіла та душі, природа людини єдина. Антропологія (наука про людину, як природну істоту) оголошується універсальною наукою – в принципі співпадає з філософією. Свої погляди філософ виклав у двох важливих творах: “Сутність християнства”, “Лекції про сутність релігії”. Бог є не фізичною, не космічною, а психологічною істотою, він є дзеркалом душі людини. Саме тоді Фейєрбах поділив релігії на природні, характерні для раннього періоду розвитку суспільства, та духовні, що обожнюють духовні властивості людини. Л. Феєрбах пропонує такі основні принципи пояснення релігії: 1) людина вірить у богів не лише тому, що має фантазію та почуття, а також і тому, що їй притаманне прагнення бути щасивою; 2) вона вірить у досконалу істоту, тому що сама хоче бути досконалою; 3) людина вірить у безсмертну істоту тому, що сама не бажає помирати. Л. Феєрбах вніс значний вклад і в теорію пізнання. Він розвиває лінію матеріалістичного сенсуалізму. Реальний світ сприймається чуттєво, а саме завдяки чуттєвому сприйняттю можливе і пізнання. Поняття об’єкта спочатку формулюється в досвіді людського спілкування. Першим об’єктом для будь-якої людини є завжди інша людина. Окрім цього, Л. Феєрбах не оцінив логіку Гегеля.
Питання для самоконтролю:
- Який період охоплює німецька класична філософія?
- Перерахуйте представників німецької класичної філософії.
- Чому цю філософію називають класичною?
- Які три основні частини виділяють у творчості І. Канта?
- Опишіть процес пізнання у розумінні І. Канта.
- Що означає поняття «категоричний імператив»?
- Знайдіть та наведіть цікаві факти із життя І. Канта.
- Як Ви зрозуміли вислів І. Канта: «Чини так, щоб максима твого вчинку в будь-який момент могла вважатися принципом загального законодавства»?
- Як Ви розумієте, що таке Абсолютна ідея за Гегелем?
- Що є основним досягненням Г. Гегеля?
- Які факти свідчать про те, що Л. Феєрбах був матеріалістом за своїми поглядами?
- Перерахуйте основні причини виникнення релігії, які виділив Л. Феєрбах.
- Assistant
Відповіді на питання для самоконтролю:
-
Який період охоплює німецька класична філософія?
Німецька класична філософія охоплює період приблизно з XVIII по XIX століття, охоплюючи майже 100 років.
-
Перерахуйте представників німецької класичної філософії.
Представниками німецької класичної філософії є:
- Іммануїл Кант
- Йоганн Готліб Фіхте
- Фрідріх Вільгельм Шеллінг
- Георг Вільгельм Фрідріх Гегель
- Людвіг Фейєрбах
-
Чому цю філософію називають класичною?
Цю філософію називають класичною тому, що на цьому етапі світова філософія досягла самосвідомості, поставивши питання про основи та умови свого існування та розвитку. Вона виділила початкові діалектичні протилежності, такі як мислення і буття, що стали фундаментальними категоріями для подальшого розвитку філософської думки.
-
Які три основні частини виділяють у творчості І. Канта?
У творчості І. Канта виділяють три основні частини:
- "Критика чистого розуму" (1781 р.)
- "Критика практичного розуму" (1788 р.)
- "Критика здібності судження" (1790 р.)
-
Опишіть процес пізнання у розумінні І. Канта.
За І. Кантом, процес пізнання складається з трьох етапів:
- Чуттєве споглядання: відчуття та сприйняття матеріального світу через органи чуття, опосередковані формами простору і часу.
- Розсудок: осмислення сприйнятого матеріалу за допомогою понять і категорій, таких як причинність.
- Розум: використання понять, що виходять за межі досвіду, для формування самосвідомих і універсальних уявлень. Розум діалектичний і його висновки є ілюзорними, але він виконує вищу регулятивну функцію в пізнавальному процесі.
-
Що означає поняття «категоричний імператив»?
«Категоричний імператив» — це фундаментальний принцип етики І. Канта, який стверджує, що дія повинна ґрунтуватися на універсальній максимі, що може стати загальним законом. Це означає, що людина повинна діяти так, щоб її вчинки могли бути прийняті як принципи загального законодавства, і ставити людство як мету, а не просто як засіб для досягнення власних цілей.
-
Знайдіть та наведіть цікаві факти із життя І. Канта.
У наданому матеріалі не наведено конкретних фактів з життя І. Канта. Проте знано, що Кант відомий своєю надзвичайно точністю у дотриманні розпорядку дня, що навіть його сусіди використовували годинник для відліку його прогулянок.
-
Як Ви зрозуміли вислів І. Канта: «Чини так, щоб максима твого вчинку в будь-який момент могла вважатися принципом загального законодавства»?
Цей вислів відображає суть категоричного імперативу Канта. Він означає, що кожен вчинок повинен ґрунтуватися на такій максимі, яка може бути безпечною та прийнятною для всіх людей як універсальний закон. Іншими словами, діяти слід так, щоб її правило могло стати всеохоплюючим принципом поведінки для всього суспільства.
-
Як Ви розумієте, що таке Абсолютна ідея за Гегелем?
За Гегелем, Абсолютна ідея — це світовий дух або Бог, який проходить діалектичний процес саморозвитку від абстрактного буття до конкретних, досконаліших форм. Абсолютна ідея є вищою реальністю, яку можна пізнати через філософську систему, що включає логіку, природу та дух.
-
Що є основним досягненням Г. Гегеля?
Основним досягненням Георга Гегеля є розвиток діалектичного методу, який включає такі принципи:
- Принцип переходу кількісних змін у якісні і навпаки.
- Принцип тотожності протилежностей.
- Принцип заперечення заперечення.
Цей метод показує, що протиріччя не є слабкістю розуму, а його силою, і з протирічь виникає весь світ.
-
Які факти свідчать про те, що Л. Феєрбах був матеріалістом за своїми поглядами?
Філософія Людвіга Фейєрбаха відображає матеріалістичні погляди через:
- Відмову від дуалізму тіла і душі, стверджуючи єдність природи людини.
- Розвиток матеріалістичного сенсалізму, де реальний світ сприймається чуттєво.
- Критику релігії та ідеалізму, зокрема гегелівського, стверджуючи, що Бог є відображенням людських риси.
- Оголошення антропології універсальною наукою, що співпадає з філософією.
-
Перерахуйте основні причини виникнення релігії, які виділив Л. Феєрбах.
Л. Фейєрбах виокремив такі основні причини виникнення релігії:
- Прагнення до щастя: Людина вірить у богів не тільки через фантазію та почуття, а й через бажання бути щасливою.
- Бажання досконалості: Віра у досконалу істоту виникає тому, що людина сама прагне бути досконалою.
- Небажання смерті: Людина вірить у безсмертну істоту через своє небажання помирати.
-